← Лицарський турнірний бенкет у Кіссіммі — повернутися на головну сторінку

Традиція

Лицарський турнір: як це відбувалося

Звідки походить мистецтво турнірів, як влаштовані бар'єр і спис, чому лицарі носять кольори та що вечеря-шоу запозичує з Середньовіччя.

Автор Orlando Knights Dinner Guide · факти востаннє перевірено

Забронюйте свій вечір ↗

Швидка відповідь

Турнір був кінним двобоєм на списах, що зародився як вправа для важкої кавалерії, а в XIV–XV століттях перетворився на спорт відваги й майстерності. Бар'єр під назвою «тільт» тримав коней на відстані, а дерев'яні списи ламалися об щит. Лицарі носили герби, щоб їх могли впізнати. Вечеря-шоу в замку запозичує коней, списи й кольори та об'єднує їх у розповідь, світлове оформлення й бенкет.

Зустріч, а не просто двобій

Ілюстрація з рукопису XV століття: двоє лицарів верхи у геральдичних попонах — один у білому з чорними хвостами, інший у синьому із золотими ліліями — замахуються один на одного мечами
Сцена турніру з книги турнірів XV століття, приписуваної Бартелемі д'Ейку. · Image: attributed to Barthélemy d’Eyck, public domain, via Wikimedia Commons

Англійська Вікіпедія зазначає, що слово «joust» походить від старофранцузького joster — наближатися або зустрічатися — і увійшло в англійську мову близько 1300 року. У Високому Середньовіччі двобій вершників був зустріччю двох бійців і не обмежувався списами: після зіткнення вони могли продовжувати бій коротшою зброєю. Та сама стаття описує турніри того періоду як грубіші за пізніші лицарські змагання, що точилися групами. Охайна картина двох лицарів, які проносяться один повз одного, належить переважно пізньому Середньовіччю.

Нахил і спис

Двоє лицарів верхи на конях зустрічаються біля червоно-жовтої смугастої перепони в парку, а вістря їхніх списів відлітають убік від удару
Двоє лицарів зустрічаються на бар'єрі, вістря списів ламаються, на лицарському турнірі в Австралії. · Photo: Pseudopanax, public domain, via Wikimedia Commons

У статті зазначено, що тканинна перешкода з’явилася десь у XIV столітті й у XV столітті перетворилася на дерев’яний паркан, відомий як бар’єр для тилту, а саме слово «тилт» близько 1510 року почало означати сам лицарський поєдинок. Його мета полягала в тому, щоб запобігати зіткненням і утримувати суперників під найкращим кутом для ламання списа. Турнірне спис — дерев’яне, з тупим металевим наконечником, створене ламатися об щит, а не пронизувати вершника, тоді як, за словами статті, бойові списи були металевими.

Обладунки та вага

Вигнута пластина полірованої сталевої броні з гребенем посередині, сфотографована на блідо-сірому тлі
Зразок композитного обладунку в Метрополітен-музеї мистецтва, Нью-Йорк. · Photo: The Metropolitan Museum of Art, CC0, via Wikimedia Commons

Спеціалізовані лицарські обладунки для турнірів виготовляли наприкінці XV та у XVI століттях, і, за даними Вікіпедії, вони були важчими за бойові обладунки: до 50 кілограмів проти приблизно 25 для польових обладунків. У статті зазначається, що найважчі німецькі зразки XVI століття породили сучасне уявлення про середньовічні обладунки як про неповороткі. Там також названо два спортивні різновиди XV–XVI століть: легший Rennen, де метою було влучити в щит суперника, і важчий Stechen з повним контактом.

Кінь

Сірий андалузький кінь із довгою білою гривою, опустивши голову, іде зеленим лугом, а позаду — дерева
Андалузький кінь — порода, яку Вікіпедія порівнює з важкими бойовими кіньми Середньовіччя. · Photo: Katrina Swinnley, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons

Згідно зі статтею, на лицарських турнірах були поширені два типи коней: теплокровні бойові коні, виведені для спритності та витривалості, і більші дестріє, яких порівнюють із сучасним андалузьким конем. Коні носили капарісон — попону з гербовими знаками власника — та захисну пластину на голові під назвою шанфрон. Андалузький кінь — іспанська порода, визнана окремою з XV століття, і Вікіпедія називає його бойовим конем, який цінувала знать. Мистецтво верхової їзди — одна з тих особливостей, які обіцяє сторінка бронювання шоу в замку.

Чому лицарі носили кольори

Сторінка середньовічного гербовника з рядами розписаних щитів у червоному, чорному, жовтому та білому кольорах, кожен з яких увінчаний шоломом і клейнодом та підписаний іменем
Щити та гребені шоломів у Цюрихському гербовнику, намальовані близько 1340 року. · Image: unknown artist, public domain, via Wikimedia Commons

Геральдика давала лицареві спосіб бути впізнаваним. У статті Вікіпедії описано герби на щитах, зі шоломом, клейнодом і прапорами, а також пояснено, що регулярні спадкові взірці розвинулися в епоху Високого Середньовіччя. Там повторюється поширене твердження, що шоломи із закритим обличчям утруднювали розпізнавання командирів, і зазначено, що герольди стали знавцями зброї та рангів лицарів. Кольорові зони замкової вистави запозичують цю ідею у простій формі: колір для кожної частини зали та лицар, за якого можна вболівати.

Іспанія та її довге посмертя

Круглий кам'яний замок із високою циліндричною головною вежею та баштами стоїть на пагорбі поряд із соснами під блакитним небом
Замок Бельвер над Пальмою на Мальорці — острові, де компанія вперше показувала свої шоу; цей замок не має жодного стосунку до компанії. · Photo: Wolfgang Moroder, CC BY-SA 3.0, via Wikimedia Commons

За даними Вікіпедії, у 1434 році леонський лицар Суеро де Кіньонес і десять його супутників утримували міст на паломницькому шляху до Сантьяго і заприсяглися зламати 300 списів. Лицарські турніри залишалися популярними серед знаті Англії, Німеччини та інших країн протягом XVI століття, а у Франції припинилися після загибелі короля Генріха II внаслідок нещасного випадку в 1559 році. У XVII столітті вони занепали; однією зі спроб їх відродити став Еґлінтонський турнір 1839 року, а нині, згідно зі статтею, це офіційний вид спорту штату Меріленд. Театралізовані реконструкції набули поширення з 1970-х років.

Що зберігає та змінює вечеря-шоу

Сторінка бронювання замку обіцяє лицарські турніри, бої на мечах і верхову їзду на арені, а також бенкет і розповідь. Вона не стверджує, що це історичний турнір, а Вікіпедія зазначає, що перші шоу компанії прийшли з Іспанії наприкінці 1960-х, і що поточна постановка змінюється кожні шість-сім років. Сприймайте вечір як театр, що запозичує з традиції: спис і кінь справжні, а решта — постановка. Щоб дізнатися повні деталі квитка, прочитайте путівник «варто воно того».

Забронюйте свій вечір ↗

Джерела

  1. Read more: Joust on the English Wikipedia
  2. Read more: Heraldry on the English Wikipedia
  3. Read more: Andalusian horse on the English Wikipedia
  4. Read more: Suero de Quiñones on the English Wikipedia
  5. Read more: Medieval Times on the English Wikipedia
Забронюйте свій вечірОстаточна ціна · без повернення коштів